Нейробіологія і психоаналіз одночасно роз’єднані академічною та професійною політикою та об’єднані психобіологічною основою. Те, що ми називаємо психічним апаратом має свою анатомічну локалізацію і всі процеси, пов’язані з роботою психіки відбуваються в мозку людини.
В той час як психоаналітики розробили багату метафоричну мову “розуму”, нейробіологи створили детальну базу даних про взаємовідносини мозку та поведінки. В 21 столітті нейробіологія надає інструменти для вивчення того, що відбувається з нервовою системою на ранньому етапі розвитку, в повсякденному житті, в ході психоаналізу і т.д.
Вивчення біологічних основ тих змін, що відбуваються у ході нашої роботи та завдяки їй на нейрональному рівні функціонування наших пацієнтів, могло б збагатити наше професійне розуміння, створити фундамент для наукового осмислення психоаналітичної діяльності, формувати орієнтири, які б дозволяли нам розуміти, наскільки науково обґрунтованим шляхом ми йдемо у нашій роботі.
ФРОЙД, НЕЙРОНАУКА ТА “ПРОЄКТ НАУКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ”
"Ми повинні памятати, що всі наші робочі гіпотези в області психології, ймовірно, колись будуть опиратися на органічну структуру." Зигмунд Фройд
Психоаналіз бере своє походження від загадки взаємовідносин психічного і тілесного. Суть цієї загадки: яким чином суб’єктивна свідомість породжується анатомічними структурами і фізіологічними функціями мозку? У своїх працях Зигмунд Фройд зазначав, що психічний апарат – це тимчасова конструкція, система функціональних відносин, яка коли-небудь буде представлена в тканинах мозгу. Його неодноразові коментарі говорять про те, що вів вважав, що психоаналіз повинен колись воз’єднатися з нейронаукою, проте наполягав, що цього не можна робити, допоки нейронаука не знайде метод, який здатен враховувати складну та динамічну природу психічних процесів людини. “До того, як це не стане можливим, психоаналіз повинен лишатися в своїх рамках, ігноруючи анатомічні репрезентації.”
В кінці 1800-х було відкрито світ нейронної системи. Технічні удосконалення мікроскопа та нещодавно розроблені методи фарбування привели до відкриття нейронів та синапсів, через які ті “спілкуються”. Існування синапсів показало, що нервова система складається з несчисленних окремих структур, а не є однією структурою, як вважалося раніше. Натхненний новими відкриттями Фройд написав “Проєкт наукової психології”, в якому він заявляв, що всі психологічні процеси відбуваються в нейронній архітектурі мозку. Він зробив прості нариси взаємопов’язаних нейронів, щоб представити імпульси, поведінку та психологічний захист. Ці нариси зображували взаємодію між потягами, органами відчуттів і механізмами гальмування. Він був захоплений ідеєю побудови нейробіологічної моделі психіки. Але, не дивлячись на цей ентузіазм, стало зрозуміло, що ідея психології, побудованої на розумінні нервової системи набагато випереджувала свій час. З цих та інших причин він відкладав публікацію проекту (яку так ніколи і не опублікував) і побудував власну метапсихологічну теорію.
Повага до психоаналалізу, як і до психологічної теорії вцілому міцно закріпилася в науковому просторі та в загальній культурі. Ми можемо обговорювати мозок та розум, не зводячи їх до біохімічних процесів. Проте сучасні дослідження нервової системи та мозку все більше допомогають розуміти людські переживання та поведінку з іншого ракурсу. Можливо, наразі є всі можливості прокласти міст між нейробіологією та психоаналізом.
НЕЙРОБІОЛОГІЯ ПСИХОТЕРАПІЇ
Почнемо з того, як побудована нервова система і що таке нейрон.
Нервова система: центральна (ЦНП) та периферійна (ПНС).
Центральна нервова система: головний та спинний мозок.
Головний мозок. Вертикально: стовбур, довгастий мозок, задній мозок (міст та мозочок), проміжний мозок, кінцевий мозок (півкулі). Горизонтально: дві великі півкулі (окрім того, кожна півкуля розділяється на лобову, тім’яну, потиличну, скроневу.
Основними компонентами нервової системи є нейрони. Нейрон – це електрично збудлива клітина, що приймає, обробляє та передає сигнал (інформацію) у вигляді електричної або хімічної реакції через синапси іншому нейрону. Таким чином утворюються нейронні мережі. Організація, розвиток та функціонування нервової системи – це процес, в результаті якого міліарди нейронів організовуються в нейронні мережі. У мозку містяться близько 100 млрд. нейронів, кожен із яких має від 10 до 100 тисяч синаптичних зв'язків, що створює безмежні можливості для створення мереж. Нейронні мережі в свою чергу інтегруються одна з іншою для виконання все більш складних задач. Наприклад, мережі, які беруть участь в мовленні, пам’яті та емоціях повинні бути інтегровані, щоб ми могли згадати та розповісти емоційно значущу історію з правильними словами, деталями та відповідними емоціями. Окрім того, їх взаємодія відбувається між функціональними системами мозку.
Вже на цьому етапі ми можемо розглядати хімічні реакції, як такі, що відповідають принципу задоволення/незадоволення. Наприклад, викид нейрамедіаторів (завдання яких полянає у передачі сигналів від нервових клітин), таких як знайомий всім дофамін, відчуваються як задоволення, в той час як, до прикладу, кортизол сприяє негативним відчуттям. Перенесення ж електричного заряду від клітини до клітини (при якому і виділяються хімічні речовини), можуть відповідати силі лібідо. Тобто те, що ми називаємо лібідінозною нагрузкою об’єкту на нейронному рівні може означати велику кількість «електрично заряджених» нейронних мереж, пов’язаних з одним об’єктом, при цьому викликаючи певні відчуття – радість, спокій, тривогу, страх та інші.
Професор психології Луї Козоліно в своїй роботі “Нейробіологія психотерапії” досліджує, як і чому прихотерапія має позитивний вплив на нервову систему, поєднуючи приклади з клінічної практики з дослідженнями мозку. Він зазначає, що психопатологія є відображенням неоптимального розвитку, інтеграції та координації нейронних мереж або їх органічного ураження. Наприклад, дисоціативні симптоми відображають розрив між мережами поведінки, емоцій, відчуттів та пізнання.
З точки зору нейробіології психотерапію можна розуміти як особливий вид збагаченого середовища, призначеного для підвищення пластичності, зростання нейронів та інтеграції нейронних мереж. Терапевтичне середовище підбирається індивідуально, щоб відповідати симптомам і потребам кожного пацієнти, щоб змінити нейронні системи, що лежать в їх основі. Ріст і зв’язок нейронів – основний механізм всього навчання і адаптації людини. Основні напрямки потоку інформації, що опрацьовуються в психотерапії: вертикальний ¬– від кори до підкірки і назад та горизонтальні ¬¬– через дві половини кори. Враховуючи, що інформація протікає одночасно в різних напрямках, оптимальна нейронна інтеграція, ймовірно, передбачає максимальну гнучкість та плинність потоку енергії через всю нервову систему. Хоча психотерапевти зазвичай не мислять нейробіологічними термінами, стимулювання нейропластичності та нейронної інтеграції – це, по суті, те, що ми робимо. Ми допомагаємо відновити зв’язок між мережами свідомого та несвідомого опрацювання, ми супроводжуємо пацієнта на шляху від думок до почуттів і назад, намагаючись допомогти встановити нові зв'язки між ними, ми допомагаємо пацієнтам змінити погляди про світ і про себе. У цьому процесі нейронні мережі, які зазвичай заблоковані, активуються та стають доступними для включення до свідомої обробки. Інтерпретації та вільні асоціації мають це за мету. Через активацію безлічі когнітивних та емоційних мереж раніше дисоціативні функції інтегруються та поступово переходять під контроль виконавчих функцій кори головного мозку. При успішному лікуванні всі отримані навички та методи інтерналізуються, і пацієнти отримують незалежність від психотерапії.
Тож Козоліно прирівнює психічне здоров'я до оптимального зростання та інтеграції нейронної мережі. І мозок, і особистість поступово будуються на досвіді. Нервова система складається з мільйонів нейронів, а людський досвід складається з незліченних моментів навчання та подій. Він каже “Я вважаю, що розвиток психотерапії завжди беззастережно керувався принципами нейробіології. Будь-яка психотерапія успішна в тій мірі, якою вона знайшла спосіб задіяти процеси, які створюють і модифікують нервові структури в головному мозку.”
НЕЙРОПСИХОАНАЛІЗ
Засновником напрямку “нейропсихоаналіз” є психоаналітик IPA та нейробіолог, професор кафедри нейропсихології Університету Кейптауна, директор наукового відділу Американської психоаналітичної асоціації та науковий керівник Міжнародної психоаналітичної асоціації Маркс Солмс. Він запровадив метод, який має на меті об’єднання нейробіології і психоаналізу, новий підхід — нейропсихоаналіз. Нейропсихоаналіз досліджує нейробіологічні основи людської поведінки та досвіду, пов'язуючи мозкову діяльність із психоаналітичною моделлю психічної діяльності.
Марк Солмз говорить про те, що нейропсихоалаліз не є ще однією з теоритичних шкіл психоаналізу, швидше, навпаки, нейропсихоаналіз прагне знайти cпільний знаменник для різних теоретичних підходів в психоаналізі. Основними цілями нейропсихоаналізу є:
-інтеграція об’єктивних та суб’єктивних даних;
-пошук нейрологічної кореляції психоаналітичних понять, якщо це можливо з метою інтеграції психоаналізу та науки;
-підтвердження валідності психоаналітичних концепцій, опираючись на дані досліджень; уточнення, тестування та коригування або оновлення психоаналітичних понять, які того потребують або спростування тих, які не є валідними;
-перспектива надання психоаналізу статусу науково обгрунтованого методу, теоретичні концепції якого підтверджуються науковими дослідженнями.
Яким чином це може відбуватися? Приведемо декілька прикладів.
• Концепція витіснення підтверджується експериментами Рамачандрана. Проте варто зауважити, що при гострій травмі епізодична память події відсутня або присутня в деградованій формі, вона не витіснена, її там просто немає.
• Згідно нейрологічним дослідженням перенесення – це повторення способу задоволення певного емоційного потягу, який працює, але передчасно необгрунтовано автоматизований і витіснений (тобто є змістом недекларативної пам'яті)
• Дефолт система мозку (мережа пасивного режиму) вивчена в ході більше 100 досліджень, – це мережа взаємодіючих ділянок головного мозку, що активується в стані, коли людина почувається в безпеці, в спокої, не зайнята рішенням будь-яких задач, повязаних з зовнішнім світом, а навпаки бездіє, відпочиває, мріє або «погружається в себе». Виявилося що активність такого спокійного мозку впливає на події, які відбуваються потім в активному стані. Саме такого стану ми прагнемо від аналізантів на кушетці, саме в такому стані найкраще доступні вільні асоціації. Ця система залучена у внутрішньо сфокусовані когнітивні процеси, наприклад, розсіяні думки, уяву, минулі спогади, очікування від майбутнього, самосприйняття та аналіз свого Я, автобіографічні спогади. Області дефолт системи мозку синтезують сенсорний досвід тіла та внутрішнього світу, містять автобіографічну пам’ять та асоціації, що повязані з минулим досвідом, що дозволяє нам мати образ самих себе в уявному просторі в потоці часу.
У хворих шизофренією виявлено нездатність вмикати та вимикати мережу пасивного режиму під час виконання задач на запамятовування.
Дисфункція пасивного режиму мозку – нездатність її подавляти (щоб “відволікти увагу” від себе) є маркером депресії.
При тривожних розладах навпаки порушується здатність активувати дефолт систему (у зв’язку зі стійким перезбудженням на настороженістю). Тож сам процес психоаналізу за рахунок можливості переходу в кабінеті до пасивного режиму роботи мозку вже є терапевтичним та лікувальним для пацієнтів з тривожними розладами.
• Яак Панксепп виділив нейроефективну систему, яку назвав “Паніка” (тривога розставання) – це система соціальних звязків, має відношення до батьківських функцій. Ядро системи – передня частина кори головного мозку. Клінічні прояви – паніка, горе, тривога розлучення. Розставання з близькими (мовою психоаналізу – лібідінозно нагруженими об’єктами ) активізує цю систему. Штучна стимуляція системи викликає панічні атаки.
Дослідження про дану нейроефективну систему корелюються з теоріями психоаналізу щодо звязку між депресією, тривогою розлучення та психічним болем у звязку з розлученням чи втратою обєкту.
• Зупинимося більш детально на одному з прикладів – психоаналітичній теорії сновидінь, адже бажання як компонента сновидінь підтверджується особливо великим масивом даних нейронаукових досліджень.
Марк Солмз розглядає дослідження випадків органічних пошкоджень мозку, де виявлено основну функцію конкретної ділянки мозку, яка порушувалася, а також, яким чином в кожному з випадків порушувалася функція сновидіння.
Процес сновидіння виявився неможливим при:
1) Ураженні ділянки лівосторонньої тім’яної долі, яка відповідає за здатність формувати абстрактні конструкції з просторово організованої гетеромодальної інформації. Порушення цієї елементарної функції приводить до нездатності уявити інформацію, яка суб’єктивно сприймається символічно. Дослідження показує, що абстракція, осмислення та символізація є фундаментально важливими компонентами функції складного процесу сновидінь.
2) Ураження ділянки правосторонньої нижньої тім’яної долі, що супроводжується дефіцитом зорово-просторової робочої пам’яті (неможливість утримувати зорово-просторову інформацію на короткі проміжки часу).
3) При глибокому ураженні обох лобних долей – білатеральних уражень білої речовини медіо-базальної лобної долі, що супроводжується адинамією (недостатністю спонтанного мотиваційного спонукання) – функцією мотивації. Це підтверджує концепцію Фрейда про те, що сновидіння не є мотиваційно нейтральними, що вони наповнені психологічними явищами та піддаються тлумаченню. І навпаки, цілком спростовує твердження, що сновидіння – це беззв’язкова нісенітниця.
При порушені медіо-базальних відділів скронево-потиличної області порушується здатність формувати ментальні образи або зорові уявлення. Сновидіння в такому випадку можливі, але вони можуть бути лише невізуальними.
При уражені лобної лімбічної системи порушується здатність тестування реальності – нездатність проводити відмінність між сприйняттям, мисленням, спогадами, фантазіями та сновидіннями. В таких випадках людина не відрізняє сновидіння від реальності.
При наявності осередків судомної активності, що впливає на скроневу лімбічну область сновидіння приймають форму частих шаблонних жахів (може викликатися штучно при стимуляції скроневої долі). Лімбічна судомна активність є причиною жахів.
Тож в сновидінні фундаментальними та такими, без яких процес та робота сновидіння неможлива, є здатність до символізації, здатність чітко уявляти інформацію психічно і візуально, мотивація.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Карен Каплан-Солмс, Марк Солмс «Клинические исследования в нейропсихоанализе. Введение в глубинную нейропсихологию.»
2. Луис Козолино «Нейробиология психотерапии.»
3. Відео-лекція Василь Микитюк «Нейробіологія потреб.»
4. Відео-лекція Алексей Толчинский «Введение в нейропсихоанализ.»